Вправа 1.22 «Визначення елементів залягання по трьох точках за даними буріння» [1]

Вихідні дані до вправи 1.22 наведені в табл. 1.10.

Таблиця 1.10

Методика виконання вправи 1.22

Точками можуть бути три свердловини, три шурфу, три оголення гірських порід, три перетину геологічної кордону з горизонталями рельєфу і ін.

1. Розглянемо виконання роботи на прикладі з наступними вихідними даними:

Точка 1 - b1 = 340о; L1 = 400 м; Абс. відм. = 400 м

Точка 2 - b2 = 200о; L2 = 300 м; Абс. відм. = 300 м

Точка 3 - b3 = 55о; L3 = 550 м, ABS. відм. = 350 м,

де b - азимут напрямку від опорного пункту (точка, в якій стоїте Ви зтеодолітом) до точки спостереження (гирла свердловини). L - відстань від опорного пункту до точки спостереження (гирла свердловини) в метрах; Абс. відм. - абсолютна відмітка маркирующего горизонту.

Для даної роботи при виконанні її на аркуші формату А4 зручний масштаб 1: 10000 або 1: 20000.

2.Нанесеніе на креслення положень гирл свердловин (вихідні дані для цієї роботи передбачають роботу в полярних координатах - згадайте, що це таке).

Для нанесення устий свердловин необхідно:

- орієнтувати креслення по сторонах світу, вказавши на ньому стрілкою довільно напрямок півночі; За замовчуванням - північ поміщають нагорі креслення;

- в центральній частині креслення довільно відзначити положення опорної точки 0;

- за допомогою транспортіраіз точки 0 від північного напрямку за годинниковою стрілкою відкласти кут b1, що відповідає заданому азимуту до свердловини, а вздовж отриманого напрямки в обраному масштабі відстань L1, яке дасть місце - положення скв.1. Точно так же слід нанести положення свердловин 2 і 3, відповідно їх положенню на місцевості.

- поруч з точками проставити абсолютні значення відміток покрівлі пласта в свердловинах (pіc. 1.10). Після цього промені О1, О2 і О3 можна прибрати.

3. Визначення азимута простягання пласта.

Точки, в яких пласт має максимальну і мінімальну абсолютні позначки (1 і 2 - в нашому прикладі) з'єднати відрізком прямої (рис. 1.11).

Уздовж проведеного відрізка пласт змінює свою висоту від 300 до 400м, десь приймаючи і значення 350 м, - рівне абсолютній відмітці пласта в свердловині 3 (В) - її проміжному значенню. Проекція цієї точки на горизонтальну площину - Г (рис. 1.12).

Положення точки Г можна розрахувати зі співвідношення:

АГ / (Нмакс - Нпром.) = АВ / (Нмакс - Нмин.),

де Нмакс, Нпром і Нмин - значення абсолютних відміток пласта в свердловинах (максимальне, проміжне і мінімальне відповідно).

Відстань АБ можна виміряти лінійкою на кресленні.

Обчислення відстань АГ відкласти на кресленні за допомогою лінійки. Точка Г лежить в площині пласта і має таку ж абсолютну позначку, як і точка В. Отже, лінія ГВ горизонтальна і тому є простягання даного пласта. Її азимут слід виміряти за допомогою транспортира.

4. Визначення азимута падіння пласта.

Падіння перпендикулярно простиранию і направлено в сторону свердловини з мінімальною абсолютною відміткою, тому для визначення лінії падіння треба відновити перпендикуляр від лінії простягання до свердловини з мінімальною або максимальною позначкою (ДА).

Вектор, спрямований в бік меншої абсолютної позначки, буде проекцією лінії падіння на горизонтальну площину (напрямком падіння), і його азимут також вимірюється транспортиром. Виміряне значення азимута падіння повинно на 90 ° або 270 ° відрізнятися від значення азимута лінії простягання.

5. Визначення кута падіння.

Щоб знайти кут падіння, потрібно з точки Д (рис.1.11) в масштабі креслення відкласти вправо або вліво по лінії ВГ відрізок, що дорівнює різниці між максимальним і проміжним (висотної відміткою в точці А і відміткою в точці В) значеннями абсолютних відміток пласта і з'єднати отриманий відрізок з точкою А. У нашому прикладі - це відрізок, рівний (400 - 350 = 50 м). Тоді кут ЄАД буде кутом падіння пласта (a) і його можна виміряти транспортиром.

Вправа 1.23 «Визначення елементів залягання по трьох точках по структурної карті»

Методика виконання вправи 1.23

При визначенні елементів залягання по структурної карті, отримані значення усереднюються по площі не між трьома, а тільки між двома точками - найкоротшій відстані між сусідніми стратоізогіпсамі.

На структурної карті простягання пласта в даній точці вважається дотична до стратоізогіпсе в даній точці.

Порядок виконання роботи розглянемо на прикладі, наведеному на рис. 1.12, на якому зображено фрагмент структурної карти антиклинальной складки. Необхідно визначити елементи залягання цієї межі в точкеД. Ми припускаємо, що в околицях точки Д пласт можна апроксимувати похилою площиною.

Для визначення елементів залягання необхідно:

- Побудувати дотичну АБ з точки Д. Це - лінія простягання, і її азимут можна заміряти транспортиром.

- Відновити перпендикуляр з точки Д до лінії простягання в сторону менших значень стратоізогіпс (відрізок ДО) до перетину до будь-якої з наступних стратоізогіпс. Цей напрямок лінії падіння і її азимут (кут СДО) можна заміряти транспортиром.

- На лінії простягання з точки Д відкласти в масштабі відрізок ДЕ, рівний різниці абсолютних відміток між точками Д і О (в нашому випадку, це (240-200 = 40 м), і з'єднати з точкою О. Кут ДОЕ - кут падіння пласта. його можна заміряти транспортиром.

Вихідні дані до вправи 1.23: 15 варіантів вихідних даних для виконання роботи наведені на малюнку 1.13.

Мал. 1.13. Вихідні дані до вправи 23 - визначення елементів залягання по структурної карті.

Вправа 1.24 «Визначення елементів залягання по геологічній карті»

Методика виконання вправи 1.24

Якщо геологічна межа перетинає горизонталі рельєфу в трьох точках, які не лежать на одній прямій, то за цими даними можна визначити елементи залягання точно так же, як визначали їх в попередньому завданні, тому що в цих точках відома абсолютна позначка кордону, рівна значенню горизонталі рельєфу.

Як правило, на геологічній карті можна знайти дві точки геологічної кордону, що лежать на одній горизонталі, і третю точку, що лежить на іншій горизонталі. В цьому випадку побудови спрощуються.

Розберемо побудова на прикладі. На рис. 1.14 наведено фрагмент геологічної карти масштабу 1: 1000, на якому показана межа між породами юри і крейди, що перетинає горизонталі.

1.Построеніе лінії простягання.

Для побудови лінії простягання слід знайти дві точки перетину геологічної кордону з однієї і тієї ж горизонталлю і провести через них пряму лінію (рис. 10.10, пряма АБ). Вона, по-перше, лежить в площині геологічної кордону між Юрою і крейдою; а, по-друге - горизонтальна, так як належні їй точки знаходяться на одній висоті. Отже, пряма АБ - це - лінія простягання.

2.Построеніе лінії падіння.

Знайти точку перетину тієї ж геологічної кордону з наступною по висоті горизонталлю (вище або нижче по схилу) - точка Д.

Опустити перпендикуляр ВД з точки Д на пряму АБ, і на цьому перпендикуляре поставити стрілку, що вказує в сторону менших значень висот. Отриманий вектор лежить в площині пласта, перпендикулярний простиранию і спрямований в бік меншої позначки рельєфу. Отже, це проекція падіння пласта на горизонтальну площину. Заміривши його азимут (Ð b) транспортиром, отримаємо азимут падіння.

3. Визначення кута падіння.

Щоб отримати кут падіння (див. П. 5 попереднього завдання) на лінії простягання від точки В в будь-яку сторону відкласти відрізок ВГ, рівний в прийнятому масштабі перетину горизонталей (в нашому випадку - 20 м, в масштабі 1: 1000 дорівнює 2 см). Ð ВДГ - кут падіння (a), який можна заміряти транспортиром.

Варіанти до вправи 1.24

15 варіантів вихідних даних для виконання роботи наведені на рис. 1.15.

Мал. 1.15. Варіанти для визначення елементів залягання по геологічній карті

Вправа 1.25 «Визначення елементів залягання за двома видимим перетинах»

Методика виконання вправи 1.25

Якщо безпосередньо заміряти елементи залягання неможливо, тоді компасом вимірюють видимі нахили геологічної кордону (видиме перетин), а за ними визначають кут і азимут падіння.

Видиме перетин (падіння) пласта - це спостережуваний в гірських виробках або в природних відслоненнях нахил геологічних кордонів, не збігаються з напрямом їх падіння.

При визначенні елементів залягання геологічної поверхні методом «двох видимих ​​перетинів» необхідно мати два видимих ​​кута її нахилу, заміряних на стінках шурфу, оголення і т.д., і азимути видимих ​​падінь цієї поверхні. Існує кілька способів визначення елементів залягання за двома видимим нахилам, два з них ми розглянемо.

Просторове рішення задачі визначення елементів залягання покрівлі або підошви пласта методом "двох видимих ​​перетинів" показано на рис. 10.13, де МА і МВ - лінії нахилу пласта на стінках шурфу, ОА і ОВ (а1 і А2) - напрямки азимутів стінок шурфу, (в нашому прикладі 42º і 29º) - кути нахилу пласта на стінках шурфу, МС - лінія падіння пласта, ОС (а) - напрям азимута падіння пласта, a - кут його падіння.

Видимі кути падіння пласта (42º і 29º) заміряні гірським компасом на стінках шурфу (оголення) і характеризують нахил пласта відносно горизонтальної площини. Азимути видимих ​​падінь (125º і 65º) визначаються просторовим положенням щодо сторін світу стінок шурфу. Заміри азимутів проводяться гірським компасом в напрямку нахилу геологічної кордону.

Рішення завдання проводиться графічно в довільно обраному масштабі (на аркуші міліметрівки формату А4).

Як приклад розглянемо виконання завдання при наведених вихідних даних: азимути видимих ​​нахилів - а1 = 65º, а 2 = 125º; кути падіння складають 42º і 29º магнітне схилення західне 3º.

Date: 2015-06-08; view: 1 691; Порушення авторських прав